коріння
КОРІ́ННЯ, я, с.
1. Збірн. до ко́рінь 1.
Буря .. вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний);
Дужий .. організм, іноді саме в розквіті сил, раптом, мов підтята в корінні рослина, – підтята нишком, крадькома, десь у глибині ґрунту, – починає занепадати, в'янути, всихати (Б. Антоненко-Давидович);
Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (А. Шиян);
* Образно. Як же ж я терня туги рвійне з корінням вирву з штольні серця? (Б.-І. Антонич);
// Те саме, що коренепло́ди 2; прянощі до страв, напоїв і т. ін.
Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (І. Нечуй-Левицький);
Радіє [бабуня] корінню надбаному, м'ясу в'яленому, рибі сушеній (Н. Королева).
2. перен. Те саме, що ко́рінь 3.
Між Рудим і Лукашевичем багато літ ішла судова тяганина за границю їх маєтностей. Спір той перейшов до них від колишніх власників і мав своє коріння ще в XIX столітті (М. Рильський);
В оцих краях життя його коріння (М. Нагнибіда);
Писав ще в давнину літописець про нашу, про Київську Русь, ту Русь, у якій наше коріння і звідки ми всі походимо (В. Чемерис).
3. Те саме, що ко́рінь 4.
Цю б книжку та на Україну, в кожну хату, щоб кожен знав, хто він, звідки його коріння, хто його предки, і які герої серед них були (В. Малик);
* Образно. В тобі росте велике дерево роду. Хребет духу твого. Проникай внутрішній зором у його коріння і піднімайся з живими соками вгору і вгору... (М. Дочинець).
Словник української мови (СУМ-20)