коріння
КО́РІНЬ (частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами); КОРЕНЕВИ́ЩЕ (перев. корінь багаторічних трав'янистих рослин і головний корінь дерева); КОРІНЕ́ЦЬ (перев. невеликого розміру); КОРІ́ННЯ збірн.; ХВІСТ (у коренеплоді). Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Т. Шевченко); Під шинами ще шипить волога земля і оголені рожеві корінці молодої трави (М. Стельмах); Зміями в'ються жмути засохлого коріння живих колись дерев (Г. Хоткевич); Хвіст морквини.
ПРЯ́НОЩІ (ПРЯ́НІСТЬ рідше) (рослини, що використовуються як приправа до їжі); КОРІ́ННЯ (коренеплоди). Замовляв (обід) Кошарний. Коньячок.., шашлик по-карськи: гранчасті шматки баранячого м'яса, засмажені до червоності, прошпиговані прянощами й збризнуті помідорним соком (П. Загребельний); В клуні пішов дух вареної горілки, меду, перцю та усякого коріння (І. Нечуй-Левицький).
Словник синонімів української мови