корінчик
КОРІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ко́рінь 1, 2.
За кожним листочком і корінчиком доглядали, як тільки зійшли буряки (Кучер, Дорога.., 1958, 212);
*У порівн. Простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова (Фр., IV, 1950, 134).
Словник української мови (СУМ-11)