корінчик
КОРІ́НЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до ко́рінь 1.
За кожним листочком і корінчиком доглядали, як тільки зійшли буряки (В. Кучер);
Шаман сів коло жарівниці, підібгавши обидві ноги, взяв до рук дудку, кинув на жар кілька корінчиків, линув туди з кожного горняти по кілька крапель якоїсь рідини – аж засичало (І. Білик);
Хлопчинка викопав ямки, втиснув у них три корінчики – три зелені кущики, і нитку довкола них натягнув (В. Багірова);
* У порівн. Простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова (І. Франко).
2. перен., рідко. Зменш.-пестл. до ко́рінь 3.
Кожен, хто мислить, щомиті повинен прагнути не помилятися навіть у дрібницях, бо навіть у найкращих пориваннях, у найчистіших помислах чаяться непомітні корінчики зла. Біймося не помітити їх (О. Тесленко).
Словник української мови (СУМ-20)