корінь
КО́РІНЬ, реня, ч.
1. Один з основних вегетативних органів вищих листостеблових рослин, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду та поживні речовини.
Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Т. Шевченко);
Кожен раз, коли сокира рубнула по виноградному корені або тріснула галузка, Замфір відчував біль у голові та серці (М. Коцюбинський);
Дід довго протяжно позіхав, потім перехрестив рота, корінь дуба, Десну і, обклавшись хрестами, заснув (О. Довженко);
* Образно. Таємнице буття – моя болісна рано. Прадавній мій зболений кореню, де ти? Сонця вибухають ранісінько-рано Й народжують бджіл, і людей, і планети (І. Драч);
Якось я почув од бабусі: – Мати і батько – два сонця, два корені, дві гілки (В. Лис);
* У порівн. – Іване Васильовичу, .. твоєму поколінню не доводилося, неначе кореню, входити в ґрунт. Ви буйним зелом на вільній землі виростали (М. Стельмах);
Вона [вогнева позиція], розгалужуючись, як корінь, на всі боки, розкинулась попід насипом ячейками і ходами сполучень (О. Гончар);
// Деревина́ або речовина цієї частини рослини.
Калган-корінь м'якшив гіркоту горілки (Н. Рибак);
// Підземна частина деяких рослин (моркви, буряків, петрушки і т. ін.), яку вживають у їжу.
На буряках вона застала Христю Кавунову, що дочищала останні накопані корені (В. Кучер);
Біліють довгі й кістляві корені хрону, викопані з тою думкою, що нічого не пропаде, все згодиться (Є. Гуцало);
// Підземна частина деяких трав, що вживається як лікарський засіб, приворотне зілля і т. ін.
Знає [ворожка] толк в травах. Колись мій батько на ладан дихав, а вона дала йому настойку на якомусь корені – і пішов старий через тиждень з ціпком по чужих клунях (М. Стельмах).
2. Частина зуба, волоса, нігтя і т. ін., яка міститься в тілі.
– Хоч сама тонкорука, а як вхопила [зуб] за корінь, то так скрутила, мов добрий дядько (О. Гончар);
Вона пішла (цілком задоволена своєю біозавивкою із частковим прорідженням волосся біля коренів) (І. Роздобудько);
– Моя пам'ять про себе нагадує статтю у Вікіпедії – самі лише дати й факти, жодних емоцій .. Це як видерти лише шматок зуба, залишивши корінь усередині (Н. Сняданко);
* Образно. Коли б його, Терентія, сила, він би за насмішку судив би, як за задавнені борги, сам язики з коренем вишарпував би (М. Стельмах).
3. перен. Основа, джерело, головна причина чого-небудь.
Ось він корінь усіх нещасть – ми колись переконали себе, що наші лісові багатства невичерпні, і тому так нерозважно рубаємо їх (М. Чабанівський);
Все на світі може згинути: царства і королівства, монархи і президенти, .. а торгівля залишиться, бо вона корінь усього (М. Стельмах);
– Ми пізнаємо суть цього світу, його початок, походження, його долю і прагнемо до втаємниченого кореня справжнього буття (О. Бердник).
4. Походження кого-, чого-небудь; чийсь рід.
Бодай його корінь звівся (приказка);
[Явтух:] Добре було б, синку, щоб ти в розмові згадав прадідів своїх. Про корінь, про рід свій (О. Корнійчук);
– Комишанські, вони дуже самолюбиві .. А він же того кореня... Може, скіфських царів нащадок... Бач, який амбітний (О. Гончар);
Що не розповіла Ада Перфецькому про себе? Що її родинні корені також із Чортополя (Ю. Андрухович).
5. лінгв. Головна частина слова (без афіксів), що виражає його основне (лексичне) значення й не поділяється на морфеми.
У родовому відмінку однини словам диво, місто, місце, море, поле, серце, слово властивий наголос на корені: дива, міста, місця, моря, поля, серця, слова (з наук. літ.);
Слово “маятник”, я думаю, можна так залишить, бо корінь сього слова український (Леся Українка);
– Піддубний? .. – Закінчення в мене “ий”. – Добре! А що ото за “н”, що стоїть у твоєму прізвищі між коренем “дуб” і закінченням “ий”? (Б. Антоненко-Давидович).
6. мат. Величина, що при піднесенні її до певного степеня дає дане число.
Для швидкого обчислювання виразів зі степенями і коренями бажано знати напам'ять степені деяких чисел (з навч. літ.);
– Ти їй листа напиши, – сказав він. – Мовляв, .. живу так і так, ходжу в школу, протираю на парті піфагорові штани та гризу квадратні й кубічні корені з алгебри... (В. Земляк).
(1) Ко́рінь рівня́ння – дійсне або комплексне число, що перетворює рівняння на тотожність.
Знаходження коренів рівнянь – одна з найдавніших математичних проблем (з навч. літ.);
(2) Ми́льний ко́рінь – народна назва коренів деяких рослин родини гвоздикових, що містять органічну речовину – сапонін, розчин якого дає піну.
Мильний корінь містить близько 10 % сапоніну, а тому й досі його використовують у текстильній промисловості (з навч. літ.);
(3) Соло́дкий ко́рінь – те саме, що солоде́ць.
Солодкий корінь збирають восени або рано навесні, зрідка літом (з навч. літ.);
(4) Фіа́лковий ко́рінь – кореневище деяких видів рослин із роду ірису, що містить ефірну олію.
Відвар фіалкового кореня розсмоктує затверділі щільні пухлини (з наук.-попул. літ.);
Фіалковий корінь використовують як ароматичний засіб (з навч. літ.).
○ (5) До ко́реня, у знач. присл. – повністю, остаточно.
– Я дам десять, щоб до кореня знищити цю гидь, цю банду вбійників! (В. Винниченко);
– Хорсе всесильний! І ти, Перуне! .. За муки наші, за горе наше .. спаліть і спопеліть! Усіх і вся! Дотла, до кореня, до того гніздечка, в котрім проростає їхній корінь! (Д. Міщенко);
(6) На ко́рені, у знач. присл.:
а) у незжатому, нескошеному або незрубаному вигляді (про хліб, траву, дерево).
Так гниє деревина на корені: уже й віти її посохли, і середина випала, а вона все стоїть (Панас Мирний);
Був тут і .. хліб, куплений на корені (М. Стельмах);
Я дивився на цього мученика [Теофіла] .. Думав про дерева, які .. раптово сохнуть на корені, про живу траву, по якій пройшов вогонь, і про квіти, які посохли, не видавши плоду (Валерій Шевчук);
б) (перен.) на самому початку, не даючи розвинутися.
– Половці – сила грізна, та все ж не така, що зламає нас на корені! Ми зуміємо протистояти їй!.. (В. Малик);
Дурний Федір потрапив їй на гачок і тепер чахне на корені, як смертельно закоханий юнак (М. Циба);
(7) Під ко́рінь, у знач. присл. – біля самого кореня.
Сіпнув – ялинка нахилилась, він за гілочку – ялинка із землі виштрихнулась. У членів комісії обличчя затіпались. Оточили бідну ялинку, а вона під корінь зрубана (В. Дрозд);
Мати стояла самотиною посеред великого майдану, як поцілене під корінь дерево (В. Чемерис);
(8) У ко́рені, у знач. присл. – у суті, в основі, цілком.
[Калинович:] Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда! (І. Карпенко-Карий);
Майбутній рік мав розв'язати .. нестерпучі сумніви, лишивши його [Городовського] спосіб життя таким, який він є, або змінивши його в корені (В. Підмогильний);
– Постараюся, щоб змінитись у корені. Даю зобов'язання: місяць, од сили два, і ви мене не впізнаєте (О. Гончар);
– Моя душа знемагала й плакала, коли зустрічалося горе, нещастя, каліцтво, недуга .. В корені життя – любов і радість для всіх... (О. Бердник).
△ Добува́ння ко́реня див. добува́ння;
Добува́ти / добу́ти ко́рінь див. добува́ти.
◇ Вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (з корі́нням) див. вирива́ти¹;
Диви́тися / подиви́тися (гля́нути) в ко́рінь див. диви́тися;
Доко́пуватися / докопа́тися до ко́реня (до корі́ння) див. доко́пуватися;
(9) Ко́рінь спра́ви (заст. спра́ві) – головна причина чого-небудь; суть.
А Бертольд сидів і думав. Далі так промовив стиха: “Маєм свого отамана!” – Ось де корінь цілій справі! (Леся Українка);
Ма́тері (бі́сові, рідше ті́тці) його́ (її́, ї́хній і т. ін.) кові́нька (ко́рінь) див. кові́нька;
Пуска́ти / пусти́ти корі́ння (ко́рінь) див. пуска́ти;
Руба́ти (рі́зати) під ко́рінь див. руба́ти.
Словник української мови (СУМ-20)