-реин'а, ор. -реинеим, м. (на) -реин'і, р. мн. -реин'іў
Орфоепічний словник української мови
Значення в інших словниках
корінь —
ко́рінь іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
корінь —
(рослин) зб. коріння; (зуба) пень; П. початок, походження; (зла) джерело, основа, причина.
Словник синонімів Караванського
корінь —
-реня, ч. 1》 Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами. || Деревина або речовина цієї частини рослини.
Великий тлумачний словник сучасної мови
корінь —
КО́РІНЬ, реня, ч. 1. Один з основних вегетативних органів вищих листостеблових рослин, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду та поживні речовини. Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Т.
Словник української мови у 20 томах
корінь —
корінь: ◊ корінь спра́ви суть справи (ст): – Тут ми доходимо до кореня справи, – сказав мій неоціненний пан інструктор (Керницький)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
корінь —
I переважно підземний орган судинних рослин; засвоює з ґрунту воду разом з мінеральними солями та прикріплює рослину до субстрату; іноді виконує ін. функції, напр., накопичення (у моркви), прикріплення (у плюща), опори (у пандана), дихання (т.зв.
Універсальний словник-енциклопедія
корінь —
вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе.
Фразеологічний словник української мови
корінь —
КО́РІНЬ (частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами); КОРЕНЕВИ́ЩЕ (перев. корінь багаторічних трав'янистих рослин і головний корінь дерева); КОРІНЕ́ЦЬ (перев.
Словник синонімів української мови
корінь —
КО́РІНЬ, реня, ч. 1. Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з грунту воду з поживними речовинами. Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Шевч.
Словник української мови в 11 томах
корінь —
Ко́рінь, -ня м. Корень. Камінь росте без коріня. Ном. ум. корінець, корінчик. Схотілась буря і зломила деревце бідне з корінцем. Гліб. Хріну корінчик. Г. Барв. 66. ув. коріни́ще. Істовк собі головище об дубове корінище. н. п.
Словник української мови Грінченка