корінь
Ко́рінь, -ня
м. Корень. Камінь росте без коріня. Ном. ум. корінець, корінчик. Схотілась буря і зломила деревце бідне з корінцем. Гліб. Хріну корінчик. Г. Барв. 66. ув. коріни́ще. Істовк собі головище об дубове корінище. н. п.
Словник української мови Грінченка