краянин

КРАЯ́НИН, а, ч. Мешканець певного краю (країни) стосовно іншого мешканця того ж краю (країни); співвітчизник, земляк.

[Нартал:] Я помилився, хутко показали мені сю помилку твої краяни (Л. Укр., II, 1951, 431);

До батька Миколи приїхали гості, із заходу сонця і сходу краяни (Мак.. Вибр., 1954, 381);

— Так от що, земляки мої любі, краяни мої золоті, — почав Косован.. — День вам добрий! (Мур., Бук. повість, 1959, 154).

Значення в інших словниках

1. краянин — края́нин іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. краянин — Земляк, одноземець, одноплемінець, одноплемінник, кн. співвітчизник.  Словник синонімів Караванського
3. краянин — -а, ч. Мешканець певного краю (країни) стосовно іншого мешканця того ж краю (країни); співвітчизник, земляк.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. краянин — КРАЯ́НИН див. края́ни.  Словник української мови у 20 томах
5. краянин — ЗЕМЛЯ́К (уродженець однієї з ким-небудь місцевості); КРАЯ́НИН, СПІВВІТЧИ́ЗНИК, БРАТ уроч., поет., КОМПАТРІО́Т заст. (щодо країни).  Словник синонімів української мови