кривити
КРИВИ́ТИ, кривлю́, кри́виш; мн. кри́влять; недок., перех.
1. що. Те саме, що викривля́ти 1.
Лице — сухе і чорне — тремтить, .. страх його кривить та корчить… (Мирний, І, 1954, 360);
Дивляться: чоловік криве дерево направляє, а рівне кривить (Калин, Закарп. казки, 1955, 42).
◊ Криви́ти гу́би (ро́та, уста́):
а) робити гримасу, виражаючи незадоволення, презирство.
Юра.. виструнчується, презирливо кривлячи губи набік (Смолич, II, 1958, 50);
б) ставитися до кого-, чого-небудь зневажливо, з презирством.
Вона ходила змалку на завод І на хліб свій чорний не кривила рот (Павл., Бистрина, 1959, 205);
Криви́ти душе́ю див. душа́;
Криви́ти очи́ма — скоса поглядати.
Зсутулюючись він обережно і пильно кривить очима на склянку (Стельмах, І, 1962, 194).
2. кого, перен., розм. Те саме, що передра́жнювати; перекривляти.
На Христю — як насіло: не було такого двору, з якого вона, вийшовши, не кривила хазяїв (Мирний, III, 1954, 42);
Він кидав на дівчат груддям.., кривив їх, висунувши язика (Вас., І, 1959, 154).
Словник української мови (СУМ-11)