криж
КРИЖ, а, ч., заст.
1. Хрест.
Ой виступила матір божая. На крижеві сіпала. (Чуб., І, 1872, 161).
◊ Лежа́ти (лягти́, па́дати, впа́сти і т. ін.) кри́жем — лежати, надати лицем до землі, розкинувши руки.
Оксана в двері: «Вбили! вбили!» Та й пада крижем (Шевч., І, 1963, 92);
Лежала [Юзя] крижем на голій підлозі (Л. Укр., III, 1952, 657).
2. Хрестоподібна ручка (звичайно меча).
Зняв [Добриня] з голови шолом, поклав руку на криж меча (Скл., Святослав, 1959, 268).
Словник української мови (СУМ-11)