кропити
КРОПИ́ТИ, кроплю́, кро́пиш; мн. кро́плять; недок.
1. перех. і без додатка. Обливати дрібними краплями, бризками; оббризкувати.
Ухопив [дід] казанок з водою і, вирвавши жмут трави, почав кропити [бджіл] (Мирний, І, 1954, 192);
Бризки від хвиль.. рясно кропили палубу (Донч., III, 1956, 215);
// Оббризкувати свяченою водою (під час деяких християнських обрядів тощо).
Романиха голосила над коровою. Кропила.. свяченою водою (Стеф., І, 1949, 50);
Витягають [ченці] .. воду. Почали нею кропити прочан (Тулуб, Людолови, І, 1957, 79);
// перен., розм. Бити; стріляти.
— Це ти тут свекор над усіма! — почала вона віником кропити Макара (Вас., І, 1959, 166);
[Богун:] Вже починають [вороги] кропити нас.. Треба б і нам з гармат почати (Корн., І, 1955, 248);
// перен., жарт. Дошкульно лаяти, шпетити.
Вона йому вичитувала, .. вона кропила його (Коцюб., II, 1955, 11).
2. тільки 3 ос., неперех., рідко. Падати дрібними краплями (про дощ); накрапати.
Кропив дрібний січений дощик (Кач., II, 1958, 290).
Словник української мови (СУМ-11)