кукан
КУКА́Н, а, ч. У рибалок — тонка мотузка, на яку нанизують пійману рибу; низка (у 1 знач.).
Іде [Олеся] з-за баркана з вудками і скільки рибин на кукані (Кроп., II, 1958, 331);
В кожного з нас біля боку шворка теліпається. На кінці шворки — корок. На ту шворку нанизують зловлену рибу, а зветься вся та штуковина куканом (Збан., Мор. чайка, 1959, 33).
Словник української мови (СУМ-11)