купол
КУ́ПОЛ, а, ч.
1. Опуклий дах, що має форму півкулі; баня.
За якийсь час перед подорожніми заблищав купол монастирської церкви (Мик., II, 1957, 269);
Коли під куполом цирку акробат виконує якийсь карколомний номер, оркестр раптово замовкає (Рад. Укр., 2.Х 1962, 3);
*Образно. В Радянському Союзі індивідуальна творчість письменників, по-перше, об’єднана під одним куполом Спілки,— куполом, який колонами своїми стоїть на грунті творчості народної (Тич., III, 1957, 98);
*У порівн. Самітно стояла грубезна липа на горбі, наче величезний купол над лісовим храмом (Он., Іду.., 1958, 25).
2. перен. Куляста поверхня або предмет такої форми.
Кущі в одному місці зовсім сплелися верховіттям, утворивши просторий купол (Смолич, II, 1958, 47);
Поблизу Ромен, коло соляного купола гори Золотухи, радянські геологи відкрили нафту (Цюпа, Україна.., 1960, 174);
То просто була система парашута така: купол не суцільний, а смужками-стрічками (Гончар, Тронка, 1963, 23);
По голубому куполу неба ширяють якісь вузькі, чорні птахи (Вільде, Наші батьки.., 1946, 3).
Словник української мови (СУМ-11)