купідон
КУПІДО́Н, а, ч. У римській міфології — бог кохання, у вигляді крилатого хлопчика з луком і стрілами.
В жалю, в сльозах і в гіркім смутку Богиня сіла в просту будку. На передку сів Купідон (Котл., І, 1952, 217);
// Зображення цього бога.
Коло порога висів якийсь крилатий купідон, прив’язаний червоними стрічками до дерева, а коло груби, на гравюрі невеликої вартості Геркулес.. замірявся на страшного лева (Н.-Лев., III, 1956, 39);
// перен., ірон. Дуже гарний, красивий юнак; красень;
// перен. Про закоханого хлопчика, юнака.
— Ах ти ж шмаровоз, шмаровоз! шмаркатий купідон, амур ти сопливий!.. Бач, що йому в голові! — Потім.. різко кинув: — До вечора в курник!.. Там скоро прохолонеш од любощів (Вас., І, 1959, 174).
Словник української мови (СУМ-11)