курча
КУРЧА́, а́ти, с.
1. Пташа курки.
Він підняв пучку вгору й ніби сипав просо, як сиплють його курчатам (Н.-Лев., III, 1956, 318);
Курча, що відбилося від квочки, десь під лопухом жалісно пищить… (Томч., Готель.., 1960, 132);
*У порівн. Сини твої тебе уб’ють Оперені, а злозачаті Во чреві згинуть, пропадуть, Мов недолежані курчата!.. (Шевч., II, 1963, 378);
// Страва з м’яса такого пташати.
Обідали у Княжевичів.. Обід: борщ з кашею, голубці, курчата й солодке (Коцюб., III, 1956, 153).
2. перен., розм. Наївне дівча.
Споглядає набілене обличчя дівчатка з нафарбованими губами й віями.. «Ще юне курча», міркує Огей, потупивши зір у чорну течу філіжанки (Досв., Вибр., 1959, 242);
Дідусь Харитон вірно говорить. Ну яка вона випускниця? Ну яка з неї студентка? Курча жовтороте… (Хижняк, Тамара, 1959, 9).
3. тільки мн., розм. Дрібненькі тріщинки на обвітреній шкірі ніг, рук і обличчя.
Ніс зовсім обліз, на ногах вже курчата, плечі й спина від сонця аж чорні (Сенч., На Бат. горі, 1960, 274);
Навпроти них Данько мовби освітився сам собі, став почувати усі свої невивідні курчата на ногах (Гончар, Таврія, 1952, 179).
Словник української мови (СУМ-11)