кучма
КУ́ЧМА, и, ж., розм.
1. Висока бараняча шапка.
Татарська кучма насунулась йому на очі, ніс закандзюбився (Стор., І, 1957, 335);
Микула одягнув довгу одежу, неначе рясу, насунув на голову кучму (Мак., Вибр., 1956. 413);
Там стояв Куліш. За ним видно було присадкувату фігурку Бурлаківського, зодягненого в кучму й кобеняк (Ільч., Серце жде, 1939, 210);
*Образно. Щезла з Хребта-гори вже сніговая блискучая кучма (Фр., XIII, 1954, 307);
Безладно розкидані хати.. дрімали, попритулявшись до крутих схилів яруги, насунувши на вікна завалені снігом кучми солом’яних дахів (Речм., Весн. грози, 1961, 3);
*У порівн. Вид у нього засмажений, полуплений од спеки, чуб кучмою, нестрижений (Вас., III, 1960, 133);
Попелясте волосся кучмою сиділо на голові (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 167).
2. чого, перен. Висока копиця (про волосся).
Голову його вже вкривала буйними сріблястими хвилями кучма сивого волосся (Смолич, Світанок.., 1953, 224);
Бував, що набреде тут на їхню екскурсію табірний баяніст, в якого на голові ціла кучма густої вовни, аж дивно, чому його не стрижуть у таку спеку (Гончар, Тронка, 1963, 223);
// Скуйовджене волосся.
Вигляд справді був у Тараса не женихівський: нестрижена біла кучма, чорна сорочка, латані білі штани (Вас., II, 1959, 368);
Він довго морщить лоба, трясе кучмою і бородою, вилічуючи, скільки буде верст до Медвина (Стельмах, І, 1962, 172).
◊ Да́ти ку́чму — дати прочухана.
Як пан Еней так забавлявся, То лиха він собі не ждав, Не думав і не сподівався. Щоб хто з Олімпа кучму дав (Котл., І, 1952, 101).
Словник української мови (СУМ-11)