кімната
КІМНА́ТА, и, ж.
1. Відокремлена стінами або перегородками частина будинку, квартири для проживання в ній; хата (у 2 знач.), покій.
Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насажу [насаджу] (Шевч., II, 1953, 348);
До світлиці притикає скілька бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканок (Л. Укр., II, 1951, 341);
Спить спокійно у другій кімнаті кароокий, смуглявий синок (Сос., II, 1958, 105).
2. з означ. і чого. Приміщення спеціального призначення на виробництві, в установі тощо.
Класна кімната в сільській школі; по стінах географічні карти, малюнки (Вас., III, 1960, 118);
На Сумщині відкрито кімнати пропаганди передового досвіду (Рад. Укр., 10.I 1962, 2).
Кімна́та ма́тері й дити́ни — приміщення в будинку вокзалу, автостанції тощо для відпочинку транзитних пасажирів — матерів з дітьми.
Словник української мови (СУМ-11)