кінчик
КІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до кіне́ць¹ 1.
На остатнім слові пані Качковська піднесла кінчик фартушка до очей (Л. Укр., III, 1952, 646);
Мати з паляничкою в руках присіла на кінчик стільця (Панч, В дорозі, 1959, 136).
Словник української мови (СУМ-11)