кіптюга
КІПТЮГА́, и́, ж., розм. Те саме, що ку́рява; пил.
Марина гримала на батька й на сина, що збив таку кіптюгу коло землянки (Мирний, II, 1954, 84).
Словник української мови (СУМ-11)КІПТЮГА́, и́, ж., розм. Те саме, що ку́рява; пил.
Марина гримала на батька й на сина, що збив таку кіптюгу коло землянки (Мирний, II, 1954, 84).
Словник української мови (СУМ-11)