лавочка
ЛА́ВОЧКА¹, и, ж. Зменш.-пестл. до ла́ва¹.
За столом вже молодая Сіла на посад. На лавочках всі дружечки Посідали вряд (Л. Укр., І, 1951, 323);
В саду під розквітлою яблунею гарненька зелена лавочка з спинкою (Ряб., Жайворонки, 1957, 6).
ЛА́ВОЧКА², и, ж., діал. Зменш. до ла́вка².
[Конон:] Я відкрив би лавочку, як Тіпка, та й сидів би собі та крамарював би (Кроп., II, 1958, 431).
◊ Закрива́ти (закри́ти) ла́вочку див. закрива́ти.
Словник української мови (СУМ-11)