лавр
ЛАВР, а, ч.
1. (Laurus). Південне вічнозелене дерево або кущ, висушене листя якого вживають як приправу до страви.
Орішник широко повис; Черешні з лаврами сплелися; Сяга до неба кипарис (Щог., Поезії, 1958, 233);
// Висушене листя такого дерева.
Ярина.. принесла.. казанок, у якому булькотіла юшка, миску з сочивом. У світлиці запахло лавром, .. перцем (Скл., Святослав, 1959, 31).
2. перев. мн. Вінок, гілка цього дерева як символ нагороди, перемоги.
— Поети, мов діти, їм милі тріумфи, і лаври, і квіти, І вабить їм очі великая слава (Л. Укр., І, 1951, 111);
Зустрічайте його [А. Бучму] ви литаврами. Він сьогодні закиданий квітами, він сьогодні увінчаний лаврами (Тич., II, 1957, 37);
// тільки мн., перен. Про успіх, славу, визнання.
Не заздрю лаврам писак І прилизаним трубадурам (Еллан, І, 1958, 169);
Ще більше хотіла б Софія і взагалі не бути ніде похованою, якось обминути їхні ідіотські склепи і поносити лаври святої ще за життя (Гончар, Таврія, 1952, 132).
◊ Добува́ти (добу́ти, здобува́ти, здобу́ти і т. ін.) ла́врів (ла́ври) — досягати успіху, визнання і т. ін.
— Я буду давати концерти на фортепіані.. Добудемо собі лаврів (Н.-Лев., IV, 1956, 185);
При недавніх виборах.. він.. здобув собі нові лаври (Фр., III, 1950, 248);
Ла́ври Геростра́та — ганебна, сумна слава;
Ла́ври чиї не даю́ть спа́ти кому — хтось заздрить чиїм-небудь успіхам;
Пожина́ти ла́ври — користуватися наслідками чого-небудь.
Хай книжка лежить собі, а ми, братко, давай пожинати лаври (Вас., І, 1959, 347);
Спочива́ти (спочи́ти) на ла́врах — заспокоюватися на досягнутому.
Драма художника Сагайдака виникає тому, що художник непомітно для себе, спочивши на лаврах минулих звершень, загруз у самозакоханості (Літ. газ., 11.III 1959, 3).
Словник української мови (СУМ-11)