ладно
ЛА́ДНО, розм. Присл. до ла́дний¹ 1, 2, 5.
Безусий, підтягнутий ладно. Сидить за прицілом солдат (Гірник, Друзі.., 1953, 50);
Одягла [Таня] ..темно-синє, ладно підігнане по її невеличкій фігурі пальто (Ряб., Жайворонки, 1957, 113);
Дехто з селян, побачивши, як ладно та швидко працювали на полі тозівці,.. приходив і просив їх прийняти до гурту (Чаб., Балкан, весна, 1960, 370);
Птахи ладно співали, а найчастіше вчувався голос зозулі (Мур., Бук. повість, 1959, 28);
// у знач. присудк. сл. Добре, приємно комусь.
Сиджу коло мами, ладно мені, а за школу забув (Стеф., III, 1954, 41).
Словник української мови (СУМ-11)