лафа
ЛАФА́, и́, ж., фам. Пожива, користь, вигода.
Цілий повітовий уряд, окрім казначея [скарбника], окружного, поштмейстера, стряпчого ("царевого ока!") та станових,— був панський виборний… Лафа була! (Мирний, І, 1949, 207);
// у знач. присудк. сл. Добре, везе (кому-небудь).
Настрій в барона Нольде був пречудовий. Така лафа! Поза чергою — в тил, та ще й напередодні наступу! (Смолич, Мир.., 1958, 362).
Словник української мови (СУМ-11)