легінь
ЛЕ́ГІНЬ, геня, ч., діал. Юнак, парубок.
Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка (Коцюб., II, 1955, 313);
Шляхом урочисто, в ритм пісні, проходять дівчата і легіні (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 120).
Словник української мови (СУМ-11)