легіт
ЛЕ́ГІТ, готу, ч. Легкий приємний вітерець.
Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті як пух легенькі білі хмаринки (Коцюб., І, 1955, 111);
*Образно. Що третій Вітер молодий — Ласкавий Легіт— Теплокрил (Тич., І, 1957, 50);
*У порівн. Але ось щось затремтіло, В небі щось зашелестіло, Ніби легіт, мов вітрець. Наче в скрипку гарний грець Потихеньку грає, грав (Перв., Райдуга.., 1960, 162);
До неї леготом полину (Сос., Вибр., 1941, 219);
// перен. Шум, гомін і т. ін., що нагадують віяння легкого вітерця.
На берегах невгавне пташиний легіт (Чорн., Визвол. земля, 1959,143);
Розірвались на камінні золоті хмарки, І пливуть.. в леготі ріки (Гойда, Сонце.., 1951, 9).
Словник української мови (СУМ-11)