лелія
ЛЕЛІ́Я, ї, ж., заст., поет. Лілія.
Скрізь по світлицях простяглася довга стежка дорогого килима, закиданого оберемками лелій, фіялок, рож (Н.-Лев., І, 1956, 164);
— Мамо, а яка найстарша ельфа? — Вона, Павлусю, зветься Лелія, бо живе у самій найкращій лелії (Л. Укр., III, 1952, 487);
Хвиля лелію леліє, мов промовляє: "Рости" (Сос., II, 1958, 130);
*У порівн. Демократія радянська розцвілась лелією, і для бідних всього світу стали ми надією! (Тич., І, 1957, 211).
Словник української мови (СУМ-11)