липкий
ЛИПКИ́Й, а́, е́. Який легко прилипає; клейкий.
Хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці (Н.-Лев., II, 1956, 302);
Зіпертися не було на що. Руки вгрузали в липке багно (Руд., Вітер.., 1958, 101);
// Вкритий шаром клейкої речовини; просякнутий клейкою речовиною.
Соломія провела рукою по його грудях і намацала мокру й липку сорочку (Коцюб., І, 1955, 357);
Живи, розгортайся, липкий зелений листе (Рильський, І, 1960, 286);
*Образно. Такий солодкий, липкий сон на світанку! (Донч., II, 1956, 136);
Липкі очі гестапівця ялозили по ньому, як трупні мухи (Рибак, Час.., 1960, 38);
*У порівн. Задля своєї товариської, легко запальної і немов липкої вдачі волочив [Хома] за собою все цілий хвіст сателітів, прихильників (Фр., IV, 1950, 306);
// перен. Охочий до чого-небудь; беручкий (у 1 знач.).
Хвалить [мати] сина, який він липкий до роботи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 222).
◊ Липкі́ ру́ки у кого — про того, хто бере чуже, краде.
Їмость догадувалася, що в Івана липкі руки, але мовчала (Март., Тв., 1954, 358).
Словник української мови (СУМ-11)