липнути
ЛИ́ПНУТИ¹, ну, неш, недок.
1. тільки 3 ос. Приклеюватися до кого-, чого-небудь.
Сніг лип до полозків, до кінських копитів (Н.-Лев., III, 1956, 120);
Пудами чіплялась за чоботи глина. Чіплялась за чоботи, липла, як сум, Як туга, якої нічим не віддерти… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 62);
// Бути липким.
Ще пахло [в школі] тоді свіжою фарбою, і до чого не торкнись — все липне (Гончар, Тронка, 1963, 141).
◊ Ли́пнути до рук див. рука́.
2. розм. Обліплювати, обсідати кого-, що-небудь (про мух і т. ін.).
Мухи липнуть до теплого.
3. до кого, перен. Горнутися, тулитися, відчуваючи симпатію до кого-небудь.
Легковажні й легкодумні панни й дами так і липли й горнулись до його (Н.-Лев., V, 1966, 245);
В школі стала [Ніна] вожатою, ..і піонери липли до неї, наче вона притягала їх, як магніт (Коп., Земля.., 1937, 6);
*Образно. Сон так і липне до неї, огортає в свої звабливі обійми (Дім., Ідол, 1961, 17);
// до чого. Настирливо прагнути чого-небудь; домагатися чогось.
Чого ж тепер усі пани липнуть до сії грамоти? (Мирний, IV, 1955, 80);
4. Те саме, що злипа́тися 2.
Липли очі і рука відмовляла йому (Фр., І, 1955, 188).
ЛИ́ПНУТИ², ну, неш, док., чим, на кого і без додатка, діал. Однокр. до ли́пати.
Дівчина липнула на його своїми очима, мов блискавкою (Н.-Лев., II, 1956, 309);
— Де ти гроші подів, ледащо, кажи, де?.. — А він тільки липне очима та й мукне… (Коцюб., І, 1955, 304).
Словник української мови (СУМ-11)