лихословити
ЛИХОСЛО́ВИТИ, влю, виш; мн. лихосло́влять; недок.
1. неперех. Вживати грубі, дошкульні слова і вирази щодо кого-небудь.
Олеся заговорила, неначе воскресла: пригадала Вільшаницю, варенуху-ведмедя, лихословила й сміялась з Онисі (Н.-Лев., III, 1956, 153);
— Він не хоче, щоб до нього ходили з обшуками, ..щоб про нього.. лихословили газети!.. (Кол., Терен.., 1959, 295).
2. неперех. Уживати лайливі, соромітні слова.
Лаявся він бридко, сороміцьки, люто. Спершу лихословив на адресу Сагайдака, а потім накинувся на Юрка (Добр., Тече річка.., 1961, 138).
3. перех. Лаяти, ображати кого-небудь.
[Маруся:] Кинув на посміх людям!.. Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума! (Кроп., І, 1958, 98);
Хома із своїми підводами бився в загальній тісняві, лихословив усіх, ліз через голови наперед (Гончар, І, 1954, 324).
Словник української мови (СУМ-11)