лихословити
ЛИХОСЛО́ВИТИ, влю, виш; мн. лихосло́влять; недок.
1. Уживати грубі, дошкульні слова й вислови щодо кого-небудь.
Олеся заговорила, неначе воскресла: пригадала Вільшаницю, варенуху-ведмедя, лихословила й сміялась з Онисі (І. Нечуй-Левицький);
Тато говів всі говіння, в свято не робив, не лихословив, ворогів не наживав (М. Матіос).
2. Уживати лайливі, соромітні слова.
Лаявся він бридко, сороміцьки, люто. Спершу лихословив на адресу Сагайдака, а потім накинувся на Юрка (С. Добровольський);
Як він брудно лаявся! Ніхто при мені не дозволяв собі так лихословити! (В. Малик);
Досі я гордився ним, бо не раз чув, як інші батьки, здавалося б, без особливих причин лихословили, а щоб мій батько... (П. Запаренко);
.
3. кого, що. Лаяти кого-, що-небудь, ображати когось.
Бога не будеш лихословити, а начальника в народі твоїм не будеш проклинати (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Маруся:] Кинув на посміх людям!.. Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума! (М. Кропивницький);
Адже ми беззубі: нас лихословлять, а ми благословляємо, нас переслідують – ми терпимо, нас лають – ми молимося, ми стали як сміття для світу, як ті покидьки! (Р. Іваничук).
4. Говорити про кого-небудь злісно, недоброзичливо; знеславлювати, обмовляти.
І прибуває тоді до тебе воєвода чи тіун і доповідає, що Харько з Вовчої Пущі, який має число таке й отаке, лихословив про всеблагого князя нашого (П. Загребельний);
Нині тільки про нього [Загатного] й лихословлять (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)