лобур

ЛО́БУР, я, ч., зневажл. Бездіяльна й ледача людина; лоботряс.

— Це ж ті бієвські лобурі, ще старців по ярмарках водять! (Н.-Лев., II, 1956, 375);

Поміщик Золотарьов був безжурний гультяй — п’яничка та лобур, завсідник усіх ресторанів та кафе (Смолич, V, 1959, 40);

// Уживається як лайливе слово.

— Що ти вдієш із таким.. лобурем, таким харцизякою! (Вас., І, 1959, 324);

— А вже, а вже ти щось накоїв, лобуре? (Козл., Ю. Крук, 1950, 75).

Значення в інших словниках

1. лобур — [ VI, 199 ]«лобуз» [ОГ] — лобур (311) (łobuz) [MО,III]  Словник з творів Івана Франка
2. лобур — ло́бур іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. лобур — ЛОБОТРЯС, лобас, лобуряка, вул. лоб; зб. лобурня.  Словник синонімів Караванського
4. лобур — див. бешкетник  Словник синонімів Вусика
5. лобур — -я, ч., зневажл. Бездіяльна й ледача людина; лоботряс. || Уживається як лайливе слово.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. лобур — ЛО́БУР, я, ч., зневажл. Бездіяльна й ледача людина. – Це ж ті бієвські лобурі, що старців по ярмарках водять! (І. Нечуй-Левицький); Чоловік, в куцім чорнім убранні і білім циліндрі, зігнувшися в дві погибелі...  Словник української мови у 20 томах
7. лобур — НЕРО́БА розм. (той, хто проводить час у неробстві, веде бездіяльне життя), НЕ́РО́Б розм. рідше, БЕЗДІ́ЛЬНИК заст., ПУСТОПЛЯ́С зневажл.; ЛО́БУР зневажл., лайл., ЛОБУРЯ́КА підсил. зневажл., лайл., ЛОБОТРЯ́С зневажл., лайл., ЛОБ зневажл., лайл. (перев.  Словник синонімів української мови
8. лобур — Ло́бур, -ря, -реві, -рю! -бурі, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)