луговий
ЛУГОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до луг¹.
Хаєцький шукав своїх десь ліворуч, там, де, вигинаючись в лугових низов’ях, побігла за обрій дамба (Гончар, III, 1959, 358);
Лугову вдихаю вогкість Ненаситними грудьми (Рильський, II, 1960, 80);
// Який росте або живе в лузі.
Дівчина виходилась у неї хороша, як маківочка повненька, свіжа, як ягода лугова (Вовчок, І, 1955, 96);
— Оце парубок.., щоб тебе лугова качка брикнула! (Стельмах, І, 1962, 280).
Словник української мови (СУМ-11)