лунатик
ЛУНА́ТИК, а, ч. Хворий на лунатизм.
Ані тіні непевності не було в жаднім його русі..; здавалося, що се лунатик, який ані крихти не почуває величезної небезпеки свойого [свого] положення (Фр., II, 1950, 259);
Лунатик, — говорили люди, — прагне бути ближче до місяця (Наука.., 9, 1965, 30);
*У порівн. Туманов здригнувся, як лунатик від холодної води (Панч, І, 1956, 146).
Словник української мови (СУМ-11)