лунатик
ЛУНА́ТИК, а, ч.
Хворий на лунатизм.
Ані тіні непевності не було в жаднім його русі..; здавалося, що се лунатик, який ані крихти не почуває величезної небезпеки свойого [свого] положення (І. Франко);
– А по трубах знаєте хто лазить? Лунатики (Ю. Мушкетик);
Хтось у її [дружини] роду був лунатиком не лунатиком, .. але котрась із її прабабусь виходила поночі в сад і вносила яблука з заплющеними очима (Л. Костенко);
* У порівн. Він тягнув нас з непереможною силою в свої нетрі, він упивав нас, немов опій, відбирав нам на мить свідомість і наче лунатиків гнав уперед (Б.-І. Антонич);
Як лунатик, відчинив двері вбиральні і, втупившись у німецько-угорський напис: “Користуватися вбиральнею дозволено тільки під час руху поїзда”, – заскиглив, захлипав і почав тихо плакати (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
Словник української мови (СУМ-20)