лупотіти
ЛУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Те саме, що лопоті́ти 2 — 5
У хаті стало тихо. Шаруділи тільки олівці та пера, та лупотіли папери… (Вас., І, 1959, 165);
Шинель лупотить по спині кволими крилами (Рад. Укр., 19.III 1963, 3);
— Лети ж ти, молода, пташкою, а ви, дружки, за нею! Щоб ви до віку-вічного літали й щебетали! — Проказала вона сі слова чарівничі, — вони й випурхнули вікном, одна по другій, тільки крильцями лупотять (Вовчок, І, 1955, 53).
Словник української мови (СУМ-11)