лучинник

ЛУЧИ́ННИК, а, ч. Підставка для лучини.

В хаті в глиняному лучиннику горять смільні дранки, перетлілі їхні шматки з шипінням падають в цеберко з водою (Стельмах, II, 1962, 348).

Значення в інших словниках

1. лучинник — лучи́нник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. лучинник — -а, ч. Підставка для лучини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. лучинник — ЛУЧИ́ННИК, а, ч. Підставка для лучини. В хаті в глиняному лучиннику горять смільні дранки, перетлілі їхні шматки з шипінням падають в цеберко з водою (М. Стельмах).  Словник української мови у 20 томах