люблений
ЛЮ́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. ч. до люби́ти.
Він був добрий ученик і добрий товариш, загально люблений задля свойого доброго гумору (Фр., IV, 1950, 273);
Ім’я Шевченка широко відоме і люблене в зарубіжних слов’янських країнах народної демократії (Рильський, III, 1956, 254);
Лаврів, поетами люблених, Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів (Л. Укр., І, 1951, 150).
2. у знач. прик., рідко, Те саме, що люби́мий 2.
В його на руках дівчина його люблена ридала… (Вовчок, І, 1955, 154).
Словник української мови (СУМ-11)