лютити
ЛЮТИ́ТИ, лючу́, люти́ш, недок., перех. Доводити до розлюченості, гніву; дуже сердити.
Шарлота щось бомкнула, а панотець не розумів. Його це зачало лютити (Март., Тв., 1954, 297);
Розуміння власного безсилля якось зарадити справі лютило найбільше (Собко. Звич. життя, 1957, 246).
Словник української мови (СУМ-11)