лій
ЛІЙ, ло́ю, ч Жир рогатої худоби, що вживається в їжу; у старовину використовувався для освітлення.
Татарки.. частували їх.. свіжим інжиром та смаженими на овечім лою коржиками… (Коцюб., І, 1955, 289);
Намет ледве освітлювався ліхтариком, в якому горів гніт, опущений у якийсь лій (Трубл., Лахтак, 1953, 144);
// перен. Жирова речовина, що виділяється залозами шкіри людини.
В повній безпеці Валерик міг себе почувати лише на водокачці.., подалі від чорних ченців, що, спливаючи лоєм, ріжуться по закапелках з конторниками "в очко" (Гончар, Таврія, 1952, 243);
Він побачив старого Никодима, посміхнувся йому грубообтесаним обличчям, скинув старого, що аж лоєм узявся, картуза (Стельмах, II, 1962, 167).
◊ Лій топи́ти з кого: а) піджарювати кого-небудь на вогні (з міфологічних і релігійних уявлень про пекло).
[Гаврило:] Коли ж погано будете бити шляхту, всі до одного підете в геєну вогненну і там єзуїти з чортами лій з вас топитимуть (Корн., І,1955, 219);
б) мордувати кого-небудь, знущатися з когось.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх [батьків], бувало, і лій топили (Шевч., І, 1963, 333);
Ма́ти лій в голові́ — бути розумним.
— Що ж там робиться? — хотів допитатись Мар’ян. — Коли маєш лій в голові, сам розчовпеш, — відповів Лесь (Стельмах, Хліб.., 1959, 198);
Підлива́ти ло́ю у вого́нь кому і без додатка — підбурювати кого-небудь, сердити і т. ін.
Сидять [спекулянти] зараз у нашій хаті за столом та підливають лою у вогонь твоїй рідній матері (Кучер, Трудна любов, 1960, 137).
Словник української мови (СУМ-11)