лій
ЛІЙ, ло́ю, ч.
Жир рогатої худоби, що вживається в їжу; у старовину використовувався для освітлення.
Шкода й лою на лемішку (Номис);
Татарки .. частували їх .. свіжим інжиром та смаженими на овечім лою коржиками... (М. Коцюбинський);
І швець, підливши лою до вигаслих лампад, почаркувавсь з собою і мовив: пийте вряд!.. (П. Мовчан);
Вiд матiнки пахло молочним коров'ячим духом i димом вербового хмизу .. А вiд дiвчат несло овечим лоєм (Ю. Логвин);
Кораблі Колумба напередодні легендарного плавання до берегів Америки були ретельно оброблені сумішшю лою та смоли (із журн.);
// перен. Жирова речовина, що виділяється залозами шкіри людини.
В повній безпеці Валерик міг себе почувати лише на водокачці.., подалі від чорних ченців, що, спливаючи лоєм, ріжуться по закапелках з конторниками “в очко” (О. Гончар);
* Образно. Мар'яна не знаходить собі місця серед новітніх міщан, помащених пролетарським лоєм (М. Хвильовий).
◇ (1) Є лій у голові́ чиїй, у кого і без дод., жарт. – хто-небудь розумний, здібний, кмітливий і т. ін.
– Були нагнали його з школи, так він подав начальству трактат. І так написав, що архімандрит змінив свою постанову. Є лій в голові хлопця (М. Стельмах);
Лій топи́ти див. топи́ти³;
Ма́ти олі́ю (лій, рідше сма́лець і т. ін.) в голові́ <�Ма́ти лій під чу́бом> див. ма́ти²;
Підлива́ти (долива́ти) / підли́ти (доли́ти) ма́сла (олі́ї, заст. оли́ви, ло́ю) у вого́нь (в ого́нь, до вогню́) див. підлива́ти.
Словник української мови (СУМ-20)