лійка
ЛІ́ЙКА¹, и, ж.
1. Конус із трубкою, яким користуються для переливання рідини в посуд з вузькою шийкою або для фільтрування.
Ліг [Староста] на тапчан, казав собі вставити лійку в рот й лити вино прямо з кварти (Г. Хоткевич);
– Всуньте йому [Ансенові] лійку в рота і залийте! – наказав салтан, здригаючись від холоду (В. Малик);
Циліндричну ділильну лійку використовують у лабораторіях для розділення двох незмішуваних рідин (з навч. літ.);
// Такий самий конус із трубкою, який застосовують для засипання в що-небудь сипких речовин.
Зверху барабана є люк, у який під час засипання зерна вставляють лійку (з наук. літ.).
2. рідко, розм. Посудина з упаяною в неї трубкою, перев. із ситечком, для поливання; поливальниця.
Альбом лягає на прилавок. На обкладинці – дві дівчинки з лійками в руках, поливають буйні зарості квітучих півоній (Г. Вдовиченко).
3. геол. Один з видів підземних печер.
На космознімках добре фіксувалися прояви геодинамічних процесів: карстові лійки, зсуви, яри (із журн.).
4. діал. Грузд.
– Он – наче келехи на дорогий шампан, Гриби, що лійками їх звуть серед селян (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
Деякі гриби названі за подібністю до відомих побутових предметів: ковпак, лійка, свічки тощо (з наук.-попул. літ.).
ЛІ́ЙКА², и, ж.
Невеликий вузькоплівковий фотографічний апарат.
Попереду снували фоторепортери з лійками (П. Автомонов).
Словник української мови (СУМ-20)