мазниця
МАЗНИ́ЦЯ, і, ж. Посуд для дьогтю.
І туди [до крамниці] чумак заходить з мазницею сміло (Рудан., Тв., 1956, 112);
Грицько нову мазницю почепив (Барв., Опов.., 1902, 137);
— Людина він сердечна, хоч пика в нього чорна, як дьоготь у мазниці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 447).
Словник української мови (СУМ-11)