марнота
МАРНОТА́, и́, ж. Абстр. ім. до ма́рний¹ 3; марність, суєтність.
[Мартіан:] Не заслужив я слів таких від тебе. Се просто марнота й дрібна досада в тобі говорять (Л. Укр., III, 1952, 279);
Руїни сірі. Галки на стіні Сидять, мов судді марноти людської (Рильський, III, 1961, 274).
◊ Марнота́ марно́т — те, що не має ніякого значення, цінності; суєта суєт.
Словник української мови (СУМ-11)