маруда

МАРУ́ДА, и, ч. і ж., розм.

1. Людина, що все робить надто повільно, нудно; марудна людина.

Не облишав її своєю увагою й куценький ченчик, тихоплав і маруда, отець Зосима (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 248).

2. Той, хто марудить (у 2 знач.).

Значення в інших словниках

1. маруда — мару́да: больной [ІФ,1890]  Словник з творів Івана Франка
2. маруда — мару́да іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
3. маруда — (хто) ВАЙЛО, тихоплав, м 'яло, тюхтій, мамула, телепень; марудник.  Словник синонімів Караванського
4. маруда — див. вайлуватий; докучливий; морока; сум  Словник синонімів Вусика
5. маруда — -и, ч. і ж., розм. 1》 Людина, що все робить надто повільно, нудно; марудна людина. 2》 Той, хто марудить (у 2 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. маруда — МАРУ́ДА, и, ч. і ж., розм. 1. Людина, що все робить надто повільно, нудно; марудна людина. Не облишав її своєю увагою й куценький ченчик, тихоплав і маруда, отець Зосима (О. Ільченко); Вона сердиться. – Швидше! Ти маруда! (В. Домонтович).  Словник української мови у 20 томах
7. маруда — мару́да песиміст; скиглій (Лучук) (ср)||марудер  Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. маруда — ВАЙЛО́ розм. (перев. зневажлива й лайлива назва неповороткої, незграбної людини), ТЮХТІ́Й, НЕЗГРА́БА, ЛА́НТУХ, ТЮЛЕ́НЬ, ВЕДМІ́ДЬ, БУРМИ́ЛО, МАМУ́ЛА, БАМБУ́ЛА, ОДОРО́БЛО (ОДОРО́БАЛО) (ДОРО́БАЛО) (ДОРО́БЛО), КЕ́НДЮХ, ОПУ́ДАЛО, ГЕВА́Л, ГЕРГЕ́ПА діал.  Словник синонімів української мови
9. маруда — Мару́да, -ди, -ді  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. маруда — Мару́да, -ди об. Копотунъ, копотунья, мямля, мѣшкотный.  Словник української мови Грінченка