(хто) ВАЙЛО, тихоплав, м 'яло, тюхтій, мамула, телепень; марудник.
Практичний словник синонімів української мови
Значення в інших словниках
маруда —
мару́да: больной [ІФ,1890]
Словник з творів Івана Франка
маруда —
мару́да іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм.
Орфографічний словник української мови
маруда —
див. вайлуватий; докучливий; морока; сум
Словник синонімів Вусика
маруда —
-и, ч. і ж., розм. 1》 Людина, що все робить надто повільно, нудно; марудна людина. 2》 Той, хто марудить (у 2 знач.).
Великий тлумачний словник сучасної мови
маруда —
МАРУ́ДА, и, ч. і ж., розм. 1. Людина, що все робить надто повільно, нудно; марудна людина. Не облишав її своєю увагою й куценький ченчик, тихоплав і маруда, отець Зосима (О. Ільченко); Вона сердиться. – Швидше! Ти маруда! (В. Домонтович).
Словник української мови у 20 томах
маруда —
мару́да песиміст; скиглій (Лучук) (ср)||марудер
Лексикон львівський: поважно і на жарт
маруда —
ВАЙЛО́ розм. (перев. зневажлива й лайлива назва неповороткої, незграбної людини), ТЮХТІ́Й, НЕЗГРА́БА, ЛА́НТУХ, ТЮЛЕ́НЬ, ВЕДМІ́ДЬ, БУРМИ́ЛО, МАМУ́ЛА, БАМБУ́ЛА, ОДОРО́БЛО (ОДОРО́БАЛО) (ДОРО́БАЛО) (ДОРО́БЛО), КЕ́НДЮХ, ОПУ́ДАЛО, ГЕВА́Л, ГЕРГЕ́ПА діал.
Словник синонімів української мови
маруда —
Мару́да, -ди, -ді
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
маруда —
МАРУ́ДА, и, ч. і ж., розм. 1. Людина, що все робить надто повільно, нудно; марудна людина. Не облишав її своєю увагою й куценький ченчик, тихоплав і маруда, отець Зосима (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 248). 2. Той, хто марудить (у 2 знач.).
Словник української мови в 11 томах
маруда —
Мару́да, -ди об. Копотунъ, копотунья, мямля, мѣшкотный.
Словник української мови Грінченка