маруда
МАРУ́ДА, и, ч. і ж., розм.
1. Людина, що все робить надто повільно, нудно; марудна людина.
Не облишав її своєю увагою й куценький ченчик, тихоплав і маруда, отець Зосима (О. Ільченко);
Вона сердиться. – Швидше! Ти маруда! (В. Домонтович).
2. Той, хто марудить (у 2 знач.).
– Як не пустите на своєму човні, сяду на чужий, – Ти що мелеш, марудо?! – скрикнула Оксана (М. Стельмах).
3. Те саме, що кло́піт 2.
Зайва маруда застійних часів одбиватиме селян від праці (Є. Пашковський).
4. рідко. Те саме, що му́ка.
Коли він ошелешеного люду пекучий крик у віщім слові ніс, ми не знесли оті тяжкі маруди (В. Стус, пер. з тв. Й.-В. Гете).
Словник української мови (СУМ-20)