мелодія
МЕЛО́ДІЯ, ї, ж.
1. Художньо усвідомлена логічна послідовність музичних звуків, організованих ритмічно і ладово-інтонаційно.
Ніжна, тиха, кристально чиста мелодія почулася ніби здалека, як світлий спомин з глибини душі (Л. Укр., III, 1952, 590);
З вікон уже полилась задьориста мелодія польки, замигтіли тіні танцюристів (Шовк., Інженери, 1956, 453).
2. Наспівне співзвуччя.
Поряд із наголосами й паузами найважливіше значення для виявлення точного смислу сказаного має мелодія інтонацій (Худ. чит.., 1955, 115);
Весняний гук іде в народі, Що рідну землю засіва… Ой скільки тонів і мелодій! Ой що ж то будуть за жнива! (Рильський, II, 1960, 262);
*Образно. Згори вторувала тій мелодії барв безладна гармонія мідяних дзвоників отари, що паслась по горах (Коцюб., І, 1955, 184).
Словник української мови (СУМ-11)