месницький
МЕ́СНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до ме́сник.
Збиралися не раз над Бориславом, Дрогобичем, Львовом бурі месницьких народних повстань (Рад. Укр., 19.ІІ 1964, 2);
Йшли [партизани] по месницьких давніх стежках (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 134);
// Належний месникові.
А горда пісня прославляла Денними чарами вночі І наші радісні орала, І наші месницькі мечі (Рильський, II, 1960, 310);
// Який складається з месників.
Ув’язнені тюремних стін, Що їх врятовано з неволі, Вступають в месницький загін (Шер., Генерал Орленко, 1948, 33).
2. Сповнений почуття помсти.
Ніщо у житті не лякало Івана, Лиш месницький вогник поблимував з віч. Убив свою пані, убив свого пана, Маєток спалив і подався на Січ (Шпорта, Вибр., 1958, 494);
Гнів гайдамацький повстанський Месницьким кличем йде крізь важкі лихоліття (Забашта, Пісня.., 1961, 32).
Словник української мови (СУМ-11)