метикувати
МЕТИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. неперех. Мати здатність міркувати, думати.
— Ми з тобою — люди, що вміють метикувати (Досв., Гюлле, 1961, 135);
— І скільки вже нас учитимуть, щоб метикували самі, щоб підходили з головою до параграфів, цифр, порад (Мушк., Серце.., 1962, 109);
// Міркувати над чим-небудь; розмірковувати.
Сижу [сиджу] було на призьбі та метикую, прибираючи струну до струни, голос до голосу (Н.-Лев., І, 1956, 67);
Надворі кілька робітників метикують над якимось пристроєм до комбайна, щось лагодять, переінакшують, переконструйовують… (Гончар, Тронка, 1963, 179);
Батько ж сидять собі в задку з кумом Панасом, супряжником нашим, та й знай покурюють одну за одною, метикують, як то воно буде в тих колгоспах (М. Ол., Чуєш.., 1959, 726);
// Розуміти щось, догадуватися про смисл чого-небудь.
— Треба ж думати, що до чого, коли й як. А не так-от — сказав та сказав!.. Треба ж таки метикувати (Довж., І, 1958, 341);
// на (в) чому. Розбиратися в чому-небудь, розумітися на чомусь.
— Він трошки метикує на політиці… (Качура, II, 1958, 377);
— Поти теж потрібні. Ти думаєш, я в цім ділі не метикую? (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 63).
2. перех. Прикидати в голові; обмірковувати, обдумувати.
Рахівник, не підводячи голови, готує за вчорашній день зведення у район.. Ярема метикує щось, обсмоктує (Логв., Літа.., 1960, 12);
// перен. Обмірковуючи, придумуючи, здійснювати що-небудь.
Того ж таки вечора писар засів за свій стіл, узяв листок паперу й перо.. і почав метикувати вірші (Н.-Лев., IV, 1956, 189);
Навідувався до нас обласний кореспондент, про мене статтю метикував (Логв., Давні роки, 1961, 28).
Словник української мови (СУМ-11)