метикувати
МЕТИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Мати здатність міркувати, думати.
– Ми з тобою – люди, що вміють метикувати (Олесь Досвітній);
– І скільки вже нас учитимуть, щоб метикували самі, щоб підходили з головою до параграфів, цифр, порад (Ю. Мушкетик);
// Міркувати над чим-небудь; розмірковувати.
Сижу [сиджу] було на призьбі та метикую, прибираючи струну до струни, голос до голосу (І. Нечуй-Левицький);
Надворі кілька робітників метикують над якимось пристроєм до комбайна, щось лагодять, переінакшують, переконструйовують... (О. Гончар);
Батько ж сидять собі в задку з кумом Панасом, супряжником нашим, та й знай покурюють одну за одною, метикують, як то воно буде в тих колгоспах (М. Олійник);
// Розуміти щось, догадуватися про смисл чого-небудь.
– Треба ж думати, що до чого, коли й як. А не так-от – сказав та сказав! .. Треба ж таки метикувати (О. Довженко);
// на (в) чому. Розбиратися в чому-небудь, розумітися на чомусь.
– Він трошки метикує на політиці... (Я. Качура).
2. що. Прикидати в голові; обмірковувати, обдумувати.
Рахівник, не підводячи голови, готує за вчорашній день зведення у район .. Ярема метикує щось, обсмоктує (В. Логвиненко);
// перен. Обмірковуючи, придумуючи, здійснювати що-небудь.
Того ж таки вечора писар засів за свій стіл, узяв листок паперу й перо .. і почав метикувати вірші (І. Нечуй-Левицький);
Навідувався до нас обласний кореспондент, про мене статтю метикував (В. Логвиненко).
Словник української мови (СУМ-20)